Бойкоти олімпіади

Давним-давно минули ті часи, коли Олімпійські ігри були просто святом спорту.

Звичайно, святом спорту вони залишилися, але крім цього у Олімпіад з’явилися ще дві важливі грані. Ігри — це головне всесвітнє шоу і комерційний проект. Ігри — це, перефразовуючи тезу Клаузевіца про війну, «продовження політики іншими засобами». І якщо все це так, то велика спокуса використовувати Олімпіаду «не за прямим призначенням». Саме це і відбувалося з Іграми у Пекіні.Приводом для вибуху стали заворушення в Тибеті, фактично окупованому китайцями майже півстоліття тому. Хвилювання були подавлені швидко і, відверто кажучи, негуманно.Але здається, що хтось чогось подібного тільки й чекав, тому що реакція була разюче бурхливою, і ось вже по всьому світу пішла хвилею кампанія за оголошення бойкоту Олімпіади.Бойкоти в олімпійській історії вже були. Найвідоміші в 1980 і 1984 роках, але насправді до початку 1990-х бойкотувалися майже всі олімпіади, тільки з різним ступенем масовості і шуму.І жоден бойкот не допоміг досягти тих цілей, заради яких готувався. І вже у всякому разі, СРСР вивів війська з Афганістану не тому, що в 1980 році до нас не приїхали спортсмени із США і деяких інших країн. Так само і тепер ніякої бойкот не допоможе здобути незалежність Тибету або хоча б просто поліпшити ситуацію з правами людини в цій країні.І ось що дивно. У 2001 році, коли Китай отримав право на проведення Ігор, ситуація була ще гіршою, а Тибет під окупацією жив уже більше 40 років. Але все це не завадило членам МОК за підтримки світових політичних лідерів проголосувати за китайську столицю, віддавши їй перевагу перед Парижем.Насправді ні олімпіади, ні їх бойкоти нічого не змінюють. Навіть ефект досягається прямо протилежний. І той, проти кого бойкот спрямований, стає тільки більш жорстокий.Бойкот, по суті справи, якщо і завдає шкоди неугодного режиму, то лише моральну. Так і це вірно не до кінця. На Олімпіаду-80 у Москві за відсутності головних конкурентів наша збірна виграла рекордні у своїй історії 80 золотих медалей, що, природно, було подано як найяскравіша перемога нашого ладу і послужила гарну службу пропаганди радянського способу життя.Якщо хтось дійсно хоче впливати на якусь країну для досягнення певних цілей, існує чимало економічних або політичних способів. Вони теж можуть виявитися неефективними, але принаймні хоч якось пов’язані з проблемою.Проте Китай — це всесвітня фабрика, де всі провідні фірми розвинених країн спокійнісінько розміщують свої виробництва. І ніхто не поспішає повертати в Китаї свій бізнес. Ніхто не відмовляється від китайських товарів. Значно простіше відмовитися послати спортсменів або проігнорувати на вищому рівні церемонію відкриття і порахувати місію з порятунку бідних тибетців виконаною.До речі, про спортсменів. Досвід всіх олімпійських бойкотів чітко вказує на єдину категорію, яка страждає від бойкоту. Це учасники Ігор. Точніше, «неучастники». Спортивний вік короткий. Вершина карьерыспортсмена — а може бути, не лише для кар’єри, але і всього життя — Олімпіада. У більшості вона якщо і буде, то одна. Мало хто потрапить на Ігри ще раз, та так, щоб і на наступних змаганнях претендувати на медалі. І ось людина готується кілька років, кладе сили і здоров’я заради здійснення мрії, а йому кажуть, що він нікуди не їде, тому що так вирішили політики. Гаразд би ця жертва приносилася в ім’я зміни світу на краще. Але нічого не зміниться — просто у спортсменів віднімуть мрію.Найсумніше, що за галасом про Тибеті про Тибет і забули. Найяскравіший приклад — естафета олімпійського вогню. Суть її в тому, щоб люди могли вітати вогонь, брати участь у святі і перейнятися не тільки давньою традицією, але й передчуттям чогось великого і радісного. Замість цього зацькований факелоносець в оточенні сотень охоронців пробивається крізь прокляття, плювки, піну вогнегасників. Пронести вогонь за будь-яку ціну! Нехай справа дійде до мордобою, як в Лондоні і Парижі, нехай, як в Сан-Франциско, маршрут естафети змінять і вона пройде по покинутим частинах міста, та ще й телетрансляцію вирубають.Протестувальники вже самі не пам’ятають, проти чого протестують. Боротьба з факелом і підтримка Тибету стали модою, свого роду шоу. І все це висвітлює преса, і в ній теж не залишається місця самої проблеми Тибету.Коли-то точно так само деградувало рух антиглобалістів. Він починався як рух стихійного і багато в чому справедливого протесту і поступово звелося до невмотивованих актів насильства з неодмінним биттям вітрин і сутичками з поліцією. З’явилися професійні «протестанти», для яких задоволення їх вимог стало б крахом, тому що вся їх життя дійсно є боротьба і нічого іншого, окрім як боротися, вони вже не вміють, та й не хочуть.

 

Васильєва Поліна спеціально для жіночого сайту Sebe-na-zametku.ru

 

Жіночий сайт. Всі права захищені. © 2015