Привид любові. До чого може довести жалість?

Є жінки, які все життя живуть в образі жертви. І вони зовсім не страждають від такої долі, радше навпаки впиваються переживаннями, переполняющими їх життя. Жінка — «жертва» безмежна жалю до свого тирана, інакше давно б припинила весь цей спектакль.

Після п’ятнадцяти років сімейного життя з чоловіком Валентина зрозуміла, що ситуація дійшла до крайності. Чоловік Андрій, не працював все своє життя остаточно сів на шию. Щовечора після роботи Валі доводилося вислуховувати від нього образи. Він був вічно всім незадоволений, то їду йому подали не з таким виразом обличчя, як йому б хотілося, то принесли не ті цигарки. Здавалося, що вони помінялися ролями: він став жінкою з примхами й передменструальним синдромом, а вона стала чоловіком, в обов’язки якого входило задовольняти потреби шкідливої дружини. І ще, у свої сорок років Андрій нажив собі хронічну астму, з-за якої дуже сильно себе шкодував, нічого не робив по господарству, не кажучи вже про виконання подружнього обов’язку. Валентина його любила, потім любов розчинилася в масі сімейних негараздів і перетворилася на жалість. Терпіти знущання чоловіка ставало нестерпним, але і залишати його без ліків та харчів, здавалося звірячим вчинком. Останньою краплею стало те, що Андрій пообіцяв її вбити, мовляв, так йому обридло дружина. Валентина пішла, через рік Андрій помер один в брудній квартирі. У подібних сімейних відносинах жалість стає збоченим почуттям. Своєрідним мазохізмом, думки типу: «Він без мене пропаде…» затягують в трясовину нещасливих відносин, коли один користується дарами іншого і нічого не віддає взамін. Не дозволяйте собі так принижуватися, не терпіть неповагу до себе, ніхто вам не видасть медаль за подібні жертви. З жалості може зрости любов — це факт. Але згасаючі відносини, що харчуються тільки жалістю, є згубними, паразитичними. Не бійтеся залишити людину, яка вас не цінує. Адже життя може пролетіти, і ви так і не встигнете насолодитися справжньою любов’ю.

 

Жіночий сайт. Всі права захищені. © 2015